Так як Земля має форму кулі, вигляд зоряного неба в місцевостях з різними географічними широтами (φ) різний і визначається теоремою про висоту полюса світу (h_Р=φ).

1. На земному екваторі (φ=0^о), h_Р=0о, тому вісь світу РР’ лежить в площині істинного горизонту і співпадає з полуденною лінією NS, N суміщається з P, а Р’ з точкою півдня S, небесний екватор QQ’ проходить через зеніт (Z) і надир (Z’). Площини всіх небесних паралелей перпендикулярні до площини істинного горизонту. Вони діляться нею пополам. Всі світила сходять і заходять перпендикулярно до горизонту, і їх видно півдоби. Світила північної півсфери (δ>φ=0^o, т.М) перетинають небесний меридіан на північ до зеніту, світила південної півсфери (δ<φ=0^о, т.L) – на південь від зеніту. Полярну зірку видно поблизу точки півночі, вона регулярно заходить за горизонт.

2. У довільній точці при переміщенні спостерігача по земній поверхні в сторону географічного полюса. Полюс світу Р піднімається над горизонтом. Небесний екватор наближається до істинного горизонту, збільшуються круги світил, що не заходять і не сходять.

3. На північному полюсі Землі : φ=+90^о, h_Р=+90^о, вісь РР’ співпадає з ZZ’, північний полюс світу Р з Z (зенітом), небесний екватор (QQ’) співпадає з істинним горизонтом, тому немає точок півдня, сходу, заходу, півночі, ні небесного меридіану, ні полуденної лінії. У добовому русі неба зорі рухаються паралельно горизонту і не міняють своєї висоти. Поняття кульмінації відсутнє. Світила М північної півкулі не заходять, світила L південної півкулі не сходять. Полярна зірка майже в зеніті. На південному полюсі Землі картина аналогічна, тільки з зенітом співпадає південний полюс світу.